Українська література | 5 - 9 классы
Характеристика Марусі Чурай.
Характеристика Марусі Богуславки?
Характеристика Марусі Богуславки.
Паспорт пісні Марусі Чурай?
Паспорт пісні Марусі Чурай.
Написати образ Марусі ЧурайПомогите?
Написати образ Марусі Чурай
Помогите.
Образ Марусі Чурай?
Образ Марусі Чурай!
Напишіть будь ласка але не коротко.
Написати невеликий твір на тему "Чому й до цього часу нас чарують пісні Марусі Чурай?
Написати невеликий твір на тему "Чому й до цього часу нас чарують пісні Марусі Чурай?
".
Образ української жінки в історичних піснях, думах та піснях марусі чурай?
Образ української жінки в історичних піснях, думах та піснях марусі чурай.
Моя улюблена пісня Марусі Чурай?
Моя улюблена пісня Марусі Чурай.
В якому пісенному творі Марусі Чурай героїня розмірковує над власним щастям?
В якому пісенному творі Марусі Чурай героїня розмірковує над власним щастям?
У якому пісенному творі Марусі Чурай героіня розмірковує над власним щастям?
У якому пісенному творі Марусі Чурай героіня розмірковує над власним щастям?
Закінчив речення?
Закінчив речення.
На мою думку пісні марусі чурай для українського народу це.
Если вам необходимо получить ответ на вопрос Характеристика Марусі Чурай?, относящийся к уровню подготовки учащихся 5 - 9 классов, вы открыли нужную страницу. В категории Українська література вы также найдете ответы на похожие вопросы по интересующей теме, с помощью автоматического «умного» поиска. Если после ознакомления со всеми вариантами ответа у вас остались сомнения, или полученная информация не полностью освещает тематику, создайте свой вопрос с помощью кнопки, которая находится вверху страницы, или обсудите вопрос с посетителями этой страницы.
Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді.
Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст.
, складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі.
Якою видається читачеві Маруся?
Це дівчина, яка мала дар від Бога : не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою : Красива я була, правда?
Схожа на свою матір.
Смілива я була, правда?
Схожа на свого батька.
Співуча я була, правда?
Схожа на свій народ.
Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай.
І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним : вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям.
Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу.
Вона, напевне, такою і є.
На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів.
Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України.
Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни.
За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її.
«Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», — каже про поетесу Іван Іскра.
Таку ж характеристику дає дівчині и гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «п пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».
Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями.
У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно.
Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті.
Вона — натура творча, а тому особлива.
Радощі й жалі простих людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої : «Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш.
Це — пісня.
Це — душа».
Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника.
Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті.
У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне.
Усе в романі не просто відбувається на тлі історичних подій : кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений.
Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу.
Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини.
Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця.
Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй.
Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу.
Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі.
Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело.
Смерть батька стала очевидно, для дівчини тим поворотним моментом, коли дитячі словесні забавки вилилися в глибинну пісенність душі, у непереборну потребу творити, таку не сильну, як потреба живого дихати, чути, бачити мислити.
А доля геніїв нашого народу, як правило, нелегка.
Не раз людська підлота, заздрість, підступність, користолюбство трощили, нищили людські долі, топтали ніжний цвіт почуття.
І через це пройшла Маруся : безвольний коханий Григорій Бобренко, що під впливом хижої й владолюбної матері залишає дівчину, у яку був закоханий іще з дитинства и з якою разом виріс, і бере собі за дружину Ганну (Галю) Вишняк, племінницю Полтавського полковника Мартина Пушкаря, доньку осавула Федора Вишняка.
Маруся, що чекала Гриця з походу, зберігаючи йому кришталеву вірність, у розпачі звертається у своїх піснях то до Бога, то до людей, то до зрадливця — коханого, але долі повернути не може.