Українська література | 5 - 9 классы
Приклади форм духовної діяльності людини.
Характеристика козака і приклади ?
Характеристика козака і приклади ?
Чи кожна людина може називатися людиною?
Чи кожна людина може називатися людиною.
Приклади антитези у баладі про схід та захід (бажано 3 - 4 приклади)?
Приклади антитези у баладі про схід та захід (бажано 3 - 4 приклади).
Твір про роль батьківського дому в житті людини відповідальність за іншу людину?
Твір про роль батьківського дому в житті людини відповідальність за іншу людину.
Приклад про карєриста із літератури?
Приклад про карєриста із літератури.
Навести приклади фантастики у Лісовій пісні?
Навести приклади фантастики у Лісовій пісні.
Життя й духовна творчість В?
Життя й духовна творчість В.
Стуса - прояв духовної незалежності борця.
Наведіть приклад синонімічного ряду?
Наведіть приклад синонімічного ряду.
Художні засоби у творі "Захар Беркут " ?
Художні засоби у творі "Захар Беркут " .
Навести приклади.
(3 - 4 приклади ).
Приклади гумору в творі Айвенго?
Приклади гумору в творі Айвенго.
Вопрос Приклади форм духовної діяльності людини?, расположенный на этой странице сайта, относится к категории Українська література и соответствует программе для 5 - 9 классов. Если ответ не удовлетворяет в полной мере, найдите с помощью автоматического поиска похожие вопросы, из этой же категории, или сформулируйте вопрос по-своему. Для этого ключевые фразы введите в строку поиска, нажав на кнопку, расположенную вверху страницы. Воспользуйтесь также подсказками посетителей, оставившими комментарии под вопросом.
Пізнавальне ставлення людини до світу реалізується в різних формах і носить культурно - історичний характер.
До основних форм (видами) духовно - теоретичної та духовно - практичної пізнавальної діяльності людини зазвичай відносять буденне пізнання, міфологічне, художньо - образне (через мистецтво), релігійне, філософське, наукове.
Вже на ранніх етапах розвитку людства існувалобуденно - практичнепізнання.
Воно поставляло елементарні відомості про природу, а також про самих людей, умови їхнього життя, соціальних зв'язках і т.
Д. Сфера буденного пізнання містить у собі здоровий глузд, вірування, прикмети, інтуїтивні переконання, передчуття та ін.
Буденне пізнання формується в процесі повсякденної діяльності на основі особистого досвіду і узагальнення, засвоєння суспільно значущого знання і є базовим.
Важливу роль, особливо на початковому етапі історії людства, граломіфологічнепізнання.
Його специфіка - нерозчленованість на суб'єкт і об'єкт, синкретизм, тобто цілісне бачення світу.
Міфологія давала певні знання про природу, космос, про самих людей, умови їхнього буття, формах спілкування і т.
Д. В рамках міфології зароджувалася художньо - образна форма пізнання, найбільш розвинена в мистецтві, яке хоча спеціально і не вирішує пізнавальні завдання, але містить у собі досить потужний гносеологічний потенціал.
Художнє пізнаннявперше було заявлено як форма пізнання в німецькій класичній філософії, і в першу чергу - у філософії мистецтва Шеллінга.
Мистецтву доступно те, що недоступно науці - людина, її внутрішній світ, почуття, переживання, емоції.
Найдавнішими формами пізнання, генетично пов'язаними з міфологією, є релігійне і філософське пізнання.
Сучасні дослідникирелігійного пізнання[1]відзначають, що досі існує думка, ніби віра (релігія) протилежна знанню.
Проте це помилкова думка.
Релігія є вид знання.
Релігійна знання відрізняється від інших видів знання (насамперед наукового), по - перше, своїм основним змістом, по - друге, формою, засобами осягнення цього змісту.
Змістом релігійного пізнання є пізнання Бога.
Існує нерозривний зв'язок релігійної віри й пізнання : скільки б не була емоційна віра, вона ґрунтується на знанні, має передумовою знання, пізнання пронизує віру, пізнання вінчає процес релігійного вірування.
Релігійна віра - це безпосереднє знання про Бога, отримане при зустрічі в досвіді - спілкуванні.
Через релігійний досвід в глибини свідомості проникає свідомість світу і реальність Бога.
Одним з найважливіших феноменів релігійного пізнання є серце.
Це не фізіологічне всім відоме серце, а "серце", близьке до поняття "душа".
Через нього і завдяки йому проявляється духовний світ віруючої людини, здійснюється зв'язок з іншими людьми, з суспільством, природою, Богом.
Сумісність релігійної віри і природничо - наукових досліджень, що спираються на раціональність природознавства, доводить також творчість багатьох натуралістів : І.
Ньютона, Г.
Менделя, В.
Ф. Войно - Ясенецького, Тейяра де Шардена та ін.
, "Так що ні теоретично, ні практично не можна виправдати твердження войовничих атеїстів, ніби розум і віра, наука і релігія несумісні Особливостіфілософського пізнаннявипливають із специфіки філософії як форми духовного освоєння дійсності.
Філософія - це особлива форма рефлексії людини над буттям і над самим собою (філософська мудрість), яка грунтується не тільки на мисленнєво - раціональному способі мислення, а й на безпосередньо - інтуїтивному, художньо - емоційному його осягненні, що має своєю метою відобразити глибоке єдність світу.
Філософське пізнання містить у собі духовно - практичні орієнтири.
Філософія повинна намагатися давати відповіді на питання, а краще - повинна давати шлях до відповідей на запитання про сенс життя, сенсі любові, можливості щастя, добро і зло, сенс творчості, природі людини і суспільства в цілому, місце людини у всесвіті.
Таким чином, як відзначають сучасні мислителі[3], - філософія виконує істотну і несуєтності задачу - вона відкриває шлях до розуміння людиною сенсу історії та до самовизначення себе в ній.
Філософське пізнання висловлює ціннісні підстави людського існування.
Наукове пізнанняпрагне розкрити необхідні, об'єктивні зв'язки, які фіксуються в якості об'єктивних законів.
Якщо цього немає, то немає і науки, бо саме поняття науковості передбачає відкриття законів, заглиблення в сутність досліджуваних явищ.
Звідси випливають орієнтація наукового пізнання на об'єктивність і усунення, по можливості, всіх суб'єктивістських моментів.
Метою і найвищою цінністю наукового пізнання є пошук об'єктивної істини, постигаемой переважно раціональними засобами і методами.
Його завдання - дати правдиве відображення процесів, об'єктивну картину того, що є [4].
[4]Наукове пізнання характеризується строгою доказовістю, обгрунтованістю отриманих результатів, достовірністю висновків, хоча в процесі наукового пізнання висувається чимало гіпотез, здогадок, припущень, імовірнісних суджень і т.
П. .