Українська література | 5 - 9 классы
Перечислить стихи Тараса Шевченка.
Срочно?
Срочно!
Вірш для тараса шевченка, (придумати самостійно), (присвячений тарасу шевченко).
(6 - 12 рядків).
Напишите стих про тараса шевченка на укр?
Напишите стих про тараса шевченка на укр.
Языке
не большой)
только сами не из инета).
Помогите?
Помогите!
Напишите сюда любого ОДЕССКОГО писателя который писал стихи про Тараса Шевченко и напишите сюда любой пример его стихов ПРО ШЕВЧЕНКО.
Вірш тараса шевченка про природу?
Вірш тараса шевченка про природу.
Реферат про Тараса Шевченка?
Реферат про Тараса Шевченка.
Біографія Тараса Шевченка?
Біографія Тараса Шевченка.
Где похоронен Тарас Шевченко?
Где похоронен Тарас Шевченко?
5 речень про Тараса Шевченка?
5 речень про Тараса Шевченка.
Напишіть твір на одну з тем Патріотичні мотиви в поезіях Тараса Шевченка Тарас Шевченко в засланні?
Напишіть твір на одну з тем Патріотичні мотиви в поезіях Тараса Шевченка Тарас Шевченко в засланні.
На этой странице вы найдете ответ на вопрос Перечислить стихи Тараса Шевченка?. Вопрос соответствует категории Українська література и уровню подготовки учащихся 5 - 9 классов классов. Если ответ полностью не удовлетворяет критериям поиска, ниже можно ознакомиться с вариантами ответов других посетителей страницы или обсудить с ними интересующую тему. Здесь также можно воспользоваться «умным поиском», который покажет аналогичные вопросы в этой категории. Если ни один из предложенных ответов не подходит, попробуйте самостоятельно сформулировать вопрос иначе, нажав кнопку вверху страницы.
Катерина ; Ой у вишневому садку ; Думи мої, думи мої ; В каземеті ; Відьма ; Варнак ;
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
* * *
Ой діброво — темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік.
Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом —
Аж сам собі дивується
На свою діброву.
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою —
Та й спать ляже, втомившися
Турбóю такою.
* * *
Над Дніпровою сагóю
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє - риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без родини
Та без вірної дружини,
І дружини і надії
В самотині посивіє!
Явор каже : — Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся.
—
Козак каже : — Погуляю
Та любую пошукаю.
—
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка із гаю
Вихожаючи, співають ;
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки - гадоньки не мають,
В’ються - гнуться та співають.
* * *
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила ;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічає.
* * *
Тече вода з - під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із - за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
* * *
За сонцем хмаронька пливе
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море : покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.
* * *
Не женися на багатій, бо вижене з хати ;
Не женися на убогій, бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі, на козацькій долі ;
Яка буде, така й буде, — чи гола, то й гола!
—
Та ніхто не розважає, ніхто не питає :
Чого болить?
І де болить?
— сам про теє знаєш.
У двох, кажуть, і плакати — мов легше неначе.
Брешуть люде : легше плакать, як ніхто не бачить.
* * *
Поставлю хату і кімнату,
Садок - райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в одині - самотині
В садочку буду спочивати.
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє - колишній та ясний
Присниться сон мені.
І ти.
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся.
І в малий
Райочок мій спідтиха - тиха
Підкрадешся, наробиш лиха…
Запалиш рай мій самотний.
* * *
Діамант дорогий на дорозі лежав, —
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його,
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді : камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористе блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
* * *
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав : «Відкіля нам сіє!
» * * *
Реве та стогне Дніпр широкий,
сердитий вітер завива,
додолу верби гне високі,
горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
із хмари де - де виглядав,
неначе човен в синім морі,
то виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
ніхто ніде не гомонів,
сичі в гаю перекликались,
та ясен раз у раз скрипів.
* * *
Барвінок цвів і зеленів.
Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався ;
Та недосвіт перед світом
В садочок укрався.
Потоптав веселі квіти,
Побив.
Поморозив.
Шкода того барвіночка
Й недосвіта шкода!
* * *
А нумо знову віршувать
А нумо знову віршувать.
Звичайне, нишком.
Нумо знову,
Поки новинка на основі,
Старинку божу лицювать.
А сиріч.
Як би вам сказать,
Щоб не збрехавши.
Нумо знову
Людей і долю проклинать.
Людей за те, щоб нас знали
Та нас шанували.
Долю за те, щоб не спала
Та нас доглядала.
А то бач, що наробила :
Кинула малого
На розпутті, та й байдуже,
А воно, убоге,
Молодеє, сивоусе, —
Звичайне, дитина, —
І подибало тихенько
Попід чужим тином
Аж за Урал.
Опинилось
В пустині, в неволі.
Як же тебе не проклинать,
Лукавая доле
Не проклену ж тебе, доле,
А буду ховатись
За валами.
Та нищечком
Буду віршувати,
Нудить світом, сподіватись
У гості в неволю
Із - за Дніпра широкого
Тебе, моя доле!