Українська література | 10 - 11 классы
Аналіз вірша "Вишні" Антонич.
Аналіз вірша "Запрошення" Семенко?
Аналіз вірша "Запрошення" Семенко.
Аналіз вірша річний пісок?
Аналіз вірша річний пісок.
Аналіз вірша Одчиняйте двері?
Аналіз вірша Одчиняйте двері.
Аналіз вірша солодкий світ?
Аналіз вірша солодкий світ.
Ідейно художній аналіз вірша " Різдво" Богдан - Ігор Антонич?
Ідейно художній аналіз вірша " Різдво" Богдан - Ігор Антонич.
Аналіз вірша експеримент білокопитов?
Аналіз вірша експеримент білокопитов.
Аналіз вірша "Київ - традиція"?
Аналіз вірша "Київ - традиція".
Аналіз вірша ДИМ Ігоря Калинець?
Аналіз вірша ДИМ Ігоря Калинець.
Художній аналіз вірша БОНДАРІВНА?
Художній аналіз вірша БОНДАРІВНА.
Аналіз вірша арфами арфами?
Аналіз вірша арфами арфами.
Вопрос Аналіз вірша "Вишні" Антонич?, расположенный на этой странице сайта, относится к категории Українська література и соответствует программе для 10 - 11 классов. Если ответ не удовлетворяет в полной мере, найдите с помощью автоматического поиска похожие вопросы, из этой же категории, или сформулируйте вопрос по-своему. Для этого ключевые фразы введите в строку поиска, нажав на кнопку, расположенную вверху страницы. Воспользуйтесь также подсказками посетителей, оставившими комментарии под вопросом.
Краса у житті людини.
Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються.
Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М.
Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник.
У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р.
, коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав :
«.
Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити?
І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов.
А чому він стає кумиром?
Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого - небудь шукає і досягає : тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне?
І можна, і потрібно.
Через усі бурі людство пристане до цього берега.
У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне.
Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури.
І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті?
Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення.
Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.
), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)?
І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою.
«Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк.
«Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом.
Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь - яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва.
І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа.