Помогите найти рассказ Пан Коцький на укр?

Adela16 29 дек. 2017 г., 23:14:27

Водного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити.

От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає : «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, — нехай лучче в лісі ходить».

Покинув його й сам поїхав.

Коли це приходить до кота лисичка та й питає його : — Що ти таке?

А він каже : — Я — пан Коцький.

Лисичка й каже : — Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.

Він і згодився.

Веде його лисичка до своєї хати, — так уже йому годить : уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй : — Лисичко - сестричко, прийду я до тебе на досвітки.

А вона йому : — Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.

Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові.

Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького, — та й кажуть : — А зготуймо обід!

І взялися міркувати, кому по що йти.

Вовк каже : — Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.

Дикий кабан каже : — А я піду по буряки і картоплю.

Ведмідь : — А я меду принесу на закуску.

Заєць : — А я капусти.

От роздобули всього, почали обід варити.

Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.

Ведмідь каже : — Я не підбіжу, як доведеться тікати.

Кабан : — А я теж неповороткий.

Вовк : — Я старий уже і трохи недобачаю.

Тільки зайчикові й приходиться.

Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його : — А чого ти прийшов?

Він і каже : — Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід.

А вона йому : — Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.

Прибігає зайчик назад та й хвалиться : — Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас.

Вони й почали ховатися : ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.

Коли це веде лисичка свого пана Коцького.

Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже : — Ма - у.

Ма - у.

Ма - у.

А ті думають : «От вражого батька син, ще йому мало!

Це він і нас поїсть!

»Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить.

А як наївсь, то так і простягсь на столі.

А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув ; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст.

Кабан як схопиться, та навтіки!

Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів.

Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп!

— та просто на вовка, — мало не роздавив сердешного.

Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко.

Заєць і собі за ними — забіг не знать куди.

А потім посходились та й кажуть : — Такий малий, а тільки - тільки нас усіх не поїв!

Джлорпенп 30 дек. 2017 г., 14:33:49 | 5 - 9 классы

ПОМОГИТЕ ПОЖАЛУЙСТА?

ПОМОГИТЕ ПОЖАЛУЙСТА!

ВИПИШІТЬ ІЗ ВІРША "МРІЇЇ" ЛЕСІ УКРАЇНКИ, МЕТАФОРИ Й ЄПІТЕТИ.

У дитячі любі роки, Коли так душа бажала Надзвичайного, дивного, Я любила вік лицарства.

Тільки дивно, що не принци, Таємницею укриті, Не вродливі королівни Розум мій очарували.

Я дивилась на малюнках Не на гордих переможців, Що, сперечника зваливши, Промовляли люто : «Здайся!

» Погляд мій спускався нижче, На того, хто розпростертий, До землі прибитий списом, Говорив : «Убий, не здамся!

» Не здававсь мені величним Той завзятий, пишний лицар, Що красуню непокірну Взяв оружною рукою.

Тільки серце чарувала Бранки смілива відповідь : «Ти мене убити можеш, Але жити не примусиш!

» Роки любії, дитячі, Як весняні води, зникли, Але гомін вод весняних Не забудеться повіки.

Він, було, мені лунає У безсонні довгі ночі І єднається так дивно З візерунками гарячки : Мріє стеля надо мною, Мов готичнеє склепіння, А гілки квіток сплелися На вікні, неначе грати.

Од вікна до мене в хату Червонясте світло впало, – Чи то вуличнеє світло, Чи то полиски пожежі?

Що се так шумить невпинно?

Навісний, безладний гомін!

Чи в крові гарячка грає, Чи війна лютує в місті?

Чи се лютий біль у мене Тихий стогін вириває, Чи то стогне бранець - лицар, Знемагаючи на рани : «Хто живий у сьому замку?

Хто тут має серце в грудях?

Другом будь, зійди на вежу, Подивись на бойовисько!

Подивись на бойовисько, Хто кого перемагає?

Чи над лавами ще в’ється Корогва хрещата наша?

Коли ні, – зірву завої!

Хай джерелом кров поллється, Будь проклята кров ледача, Не за рідний край пролита!

Ні, я чую наше гасло!

Ось воно все голосніше… Зав’яжіть тісніше рани, Шкода кров губити марне.

» Так дитячі мрії грали Між примарами гарячки.

А тепер?

– гарячка зникла, Але мрії не зникають.

І не раз мені здається, Що сиджу я у полоні І закута у кайдани Невидимою рукою.

Що в руці у мене зброя Неполамана зосталась, Та порушити рукою Не дають мені кайдани.

Глухо так навколо, тихо, Не шумить гарячка в жилах, Не вчувається здалека Дикий гомін з бойовиська.

Так і хочеться гукнути, Наче лицар мрій дитячих : «Хто живий?

Зійди на вежу, Подивися наоколо!

Подивись, чи в полі видко Нашу чесну короговку?

Коли ні, не хочу жити, Хай мені відкриють жили, Хай джерелом кров поллється, Згину я від згуби крові.

Будь проклята кров ледача, Не за чесний стяг пролита.

».