Українська література | 5 - 9 классы
Цитати до характеристики Климка!
Треба цитатами хто такий климко?
Треба цитатами хто такий климко.
Характеристика образу Климка з повісті Климко?
Характеристика образу Климка з повісті Климко.
Характеристика Климка и Зульфата?
Характеристика Климка и Зульфата.
Цитатный план характеристики климка с текста климко?
Цитатный план характеристики климка с текста климко.
Риси характеристики Климка?
Риси характеристики Климка.
Твир характеристики твору климко?
Твир характеристики твору климко.
План характеристика климка з твору климко?
План характеристика климка з твору климко.
Характеристика Климка з цитатами?
Характеристика Климка з цитатами.
Характеристика Климка ( Григір Тютюник)?
Характеристика Климка ( Григір Тютюник).
Перед вами страница с вопросом Цитати до характеристики Климка?, который относится к категории Українська література. Уровень сложности соответствует учебной программе для учащихся 5 - 9 классов. Здесь вы найдете не только правильный ответ, но и сможете ознакомиться с вариантами пользователей, а также обсудить тему и выбрать подходящую версию. Если среди найденных ответов не окажется варианта, полностью раскрывающего тему, воспользуйтесь «умным поиском», который откроет все похожие ответы, или создайте собственный вопрос, нажав кнопку в верхней части страницы.
Григір Тютюнник "Климко".
Цитати до характеристики Климка
Климко жив удвох з дядьком Кирилом, відколи осиротів.
Жили вони в залізничному бараці при самісіньких коліях.
Дядька ховали надвечір при відчинених навстіж дверях барака.
На кладовищі Климко вже не плакав, а лише здригався від холоду в грудях і хрипко зітхав.
Після похорону тітка Мотя довела Климка до барака, заплакала біля порога й сказала : — Може б, ти до мене перейшов?
Куди ж тобі тепер діватися?
Хто тепер тебе догляне?
Климко похитав головою і пішов у барак.
Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам.
Незабаром німецькі літаки розбомбили станцію.
Климко бігав у той день з висілковими хлопчиками за балку дивитися збитий наш яструбок і бачив здалеку, як бомби влучали в депо, у вагони, як похитнулася і повільно впала водогінна вежа, а в повітрі над полум'ям і димами після кожного вибуху моторошно завивали уламки рейок.
Бомба влучила і в барак, і його розвалило, розкидала в усі боки, а рештки стін і простінків згоріли у Климка на очах — швидко, як тріски.
Так і зостався Климко, в чім був, у чому йшов зараз.
— Я не голодний, — сказав Климко, одсуваючи миску, і похнюпився, щоб не дивитися на борщ.
Найстрашніше сталося тоді, коли він, , перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав : ноги не вдержали, їх ніби одняло.
Що встане, то і впаде, і впаде.
Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав : "Ану йдіть!
Ану йдіть мені зараз!
"Він таки підвівся і пішов, ледве - ледве пересуваючи ступні в крутій пилюзі.
І, йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину.
Дві ночі Климко спав на голому столі й одбивався від пацюків палицею, стукаючи нею по стіні.
І тут Климко побачив Наталю Миколаївну, вчительку свою і Зульфатову.
Вона стояла з немовлям на руках, притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню.
Климко бачив Наталю Миколаївну в цій сукні лише двічі на рік : першого вересня і в останній день занять.
Климко з Зульфатом підійшли до неї (вона не помітила їх) і, затинаючись від хвилювання, сказали, перебиваючи один одного : — Добрий день, Наталю Миколаївно.
Климко перехопив товаришеву руку і сказав : — Не треба, Зуль, а то ще свого когось улучиш.
Ми зараз удвох із Зульфатом, — сказав Климко.
— Додому до нього, правда, навідуємося щодня — води наносимо, вугілля навибираємо під териконом.
Там тепер усі гребуться.
І знову до мене.
У ваговій живемо, на сортувальні.
Наталю Миколаївно.
— Климко зупинився і подав учительці її трояндову сукню, яку досі ніс під полою дядькової діжурки.
— Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми вас із Зульфатом удвох просимо, — переходьте жити до нас.
Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо.
— Знаєш, що я придумав, Зульф, — збуджено сказав Климко.
— Я піду по сіль.
Йшов і розмірковував, що робити далі : чи податися одразу просто в гори по сіль, а чи зайти в місто на базар і спробувати Бочонкові гроші.
— Та ви мене не бійтесь, — усміхнувся Климко і згадав, що він сьогодні не вмивався.
— Я не вурка, я по сіль сюди прийшов.
— Такого нема, — зітхнув Климко, розглядаючи тапочки ("Чи не спробувати вимінять"?
). — Гроші довоєнні є, так за них нічого не продають.
Треба йти в гори, туди, — він махнув рукою, — там я й даром наберу.
Так же?
— А чого ж босий?
— Щоб легше на ноги.
— Климко ледь скривив губи, пробуючи усміхнутись.
— Картопля в мене ще є.
То, мо же б, ви проміняли взувачку на неї?
Дрібнувата, правда.
Климко випустив плащ - палатку, вчепився дівчині в другу руку і закричав : — Пустіть її!
Це моя сестра!
Сестра моя, чуєте?
Во на мені за матір!
Тут ось хлопчик, — швець кивнув на Климка, — земляк мій, забився аж із Донбасу.
Двісті кілометрів пройшов, щоб солі достати.
Тітка Марина — так звали жінку — ледве встигала за ним і дивувалася : — Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний.
Я прийду до вас, тітонько Марино.
Як тільки не стане в нас голоду, так і прийду або приїду.
А зараз треба мені назад, мене там ждуть.
Климко все зрозумів.
— Туди, дядю, біжіть!
— закричав він, показуючи рукою праворуч від себе.
— Тудиі Там балка.
Від переїзду вдарила довга автоматна черга.
Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями.
Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав.
А з пробитого мішка тоненькою білою цівкою потекла на дорогу сіль.